З вересня 2025 року по травень 2026 року «Платформа прав людини» здійснювала моніторинг того, як державні органи дотримуються прав громадян у цифровому середовищі. Одним із головних напрямків цього дослідження став стан доступу до публічної інформації. Результати дослідження виявилися неоднозначними: з одного боку, Україна намагається тримати високу планку відкритості, з іншого – з’являється дедалі більше штучних обмежень і закритих даних.
Щоб розібрати поточні загрози для публічної інформації та напрацювати спільний план дій, «Платформа прав людини» спільно з Центром прав людини ZMINA та за фінансової підтримки Європейського Союзу зібрали медіаюристів, правозахисників і представників держорганів на закрите експертне обговорення. Головні тези обговорення – далі у матеріалі.
Між європейським визнанням та внутрішніми викликами
Україна продемонструвала унікальний прецедент, адже попри безпекові виклики та кадровий голод, країні вдалося зберегти правове поле у сфері доступу до публічної інформації, яке діяло до початку повномасштабного вторгнення. На міжнародному рівні український досвід дотримання стандартів навіть у таких складних умовах визнають, зокрема в Раді Європи. Проте моніторинг показав, що внутрішні проблеми нікуди не зникли, а просто перемістилися з аналогової площини в цифрову, де набули нових форм.
Найбільшим викликом, помітили експерти, залишаються відмови розпорядників надавати інформацію, яка має суспільний інтерес. Це помітно на прикладі спроб журналістів дізнатися про стан і фінансування цивільних укриттів. І якщо навіть професійні розслідувачі стикаються із закритістю, то для звичайних громадян цей бар’єр є ще вищим. Розпорядники часто маніпулюють поняттями та штучно перетворюють інформаційні запити на звернення громадян, щоб таким чином затягнути терміни розряду. Також поширеними є формальні відписки, коли відомства заявляють, що лише координують процес або не мають даних у запитуваному вигляді. До того ж розпорядники відмовляють у наданні відомостей через те, що питання нібито не належить до їхніх повноважень, хоча сама інформація фізично є в їхньому розпорядженні, що прямо суперечить Конвенції Тромсе.
Що не так із судовими реєстрами та сайтами влади
Паралельно загострилася давня проблема з доступом до судових рішень. У реєстрах приховують дедалі більше актів, причому прозорої системи перегляду таких рішень немає. Рішення, які оголошувалися у відкритих засіданнях, зникають із державного реєстру, хоча залишаються доступними в комерційних сервісах. Це створює очевидний дисбаланс і шкодить боротьбі з корупцією.
Крім того, офіційні сайти міністерств, помітили дослідники, поступово перетворилися на піар-візитівки з новинами про зустрічі та засідання громадських рад, але знайти там потрібні публічні документи майже неможливо. Відтак сама суть оприлюднення даних втрачається.
Коли євроінтеграцією прикривають закриття даних
Окремою проблемою, про яку говорили на зустрічі, стала сфера відкритих даних. Експерти констатують: державні структури дедалі частіше використовують тему війни чи євроінтеграції як привід для обмеження доступу. З 2022 року документи, які регулюють сферу відкритих даних, неодноразово змінювалися. У відкритих реєстрах зникли адреси і КВЕДи підприємств. До того ж з’явилися підзаконні механізми, які дозволяють за звичайними листами відомств блокувати інформацію про компанії.
Найбільшим викликом стала нещодавня законодавча ініціатива, подана під приводом імплементації європейської Директиви про повторне використання інформації. Замість того, щоб врегулювати це питання у спеціальних законах про архіви, бібліотеки чи музеї, відбулася спроба змінити тіло базового Закону «Про доступ до публічної інформації». В результаті туди потрапили шкідливі норми, які дозволяють чиновникам не відповідати на запити, якщо це вимагає нібито створення нової інформації. Такий безсистемний підхід руйнує один із найкращих у світі інформаційних законів, адже в ЄС доступ до даних та їх повторне використання – це абсолютно різні правові інститути.
Проактивна стратегія: як зберегти прозорість суспільства
Учасники обговорення дійшли висновку, що реагувати на кожен шкідливий законопроєкт окремо неефективно. Потрібна проактивна стратегія захисту. Профільна спільнота має твердо стояти на тому, що базовий закон про доступ є недоторканним, а всі технічні норми та питання оцифрування фондів слід вносити лише в підзаконні акти чи спеціальне законодавство. Також необхідно кардинально змінювати саму державну систему документообігу. Набори відкритих даних не повинні створюватися чиновниками вручну як додатковий обов’язок – вони мають генеруватися автоматично із внутрішніх цифрових систем розпорядників.
Зміни потрібні й у тому, як правозахисники та держава спілкуються між собою. Експерти переконані: важливо відмовитися від публічних звинувачень на користь чесного діалогу з міністерствами. Потрібно пропонувати чиновникам готові рішення та експертну підтримку, щоб разом налагодити роботу з даними.
Нарешті, оскільки під спільним зверненням проти регресу в інформаційній сфері підписалися 22 громадські організації, цей рух має перерости в невелику, але постійно діючу експертну платформу для моніторингу законодавства, аналізу судової практики та проведення навчання. Усі ці напрацювання планують зафіксувати у спільному меморандумі, який стане основою для звернення до міжнародних партнерів з метою фінансування довгострокових проєктів із забезпечення доступу до публічної інформації в Україні.
Матеріал підготовлений Платформою прав людини (ППЛ) у співпраці з Центром прав людини ZMINA за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ППЛ і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
