Попри те, що у час війни з’явилось безліч нових викликів для журналістів та громадянських активістів, але залишилось місце і для «вічного» – боротьби за доступ до офіційних заходів та документів, який щоразу намагається обмежити місцева влада. Як долати опір і таки отримувати доступ до суспільно важливої інформації під час онлайн-зустрічі, організованої ГО «Платформа прав людини», розповідали медіаюристи Микола Гринишак та Євген Воробйов.
Право отримати інформацію від представників влади: законодавча база
Чи не кожен журналіст стикався з випадками, коли йому перешкоджали зайти на сесію міської ради або підійти до чиновника за коментарем, або у будь-якій іншій формі не давали робити його роботу. Як діяти і до яких законодавчих норм апелювати тоді?
Медіаюрист та адвокат Микола Гринишак нагадує, що в Україні є чималий перелік законодавчих актів, які утверджують важливість роботи журналіста та умови його вільного доступу до суспільно значущої інформації.
1. Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації»:
Стаття 2 цього Закону визначає, що «Засоби масової інформації України відповідно до законодавства України мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані надавати засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України «Про державну таємницю», не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їх виробничий процес».
2. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»:
Ч.17 ст.46 визначає, що «сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
3. Закон України «Про інформацію»:
Ч. 1 ст. 3 Закону зазначає, що «основними напрямами державної інформаційної політики є забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб’єктів владних повноважень».
4. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»:
П.2 ч. 2 ст. 26 звучить так: «Журналіст має право відвідувати державні органи, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами».
Як протидіяти обмеженню доступу до місцевої влади
Тож обґрунтувати, чому журналіст може бути в стінах міської ради, на сесії місцевої ради, прагнути отримати коментар посадовця і вимагати трансляції або відкритого проведення засідань місцевої ради – очевидно. Але це не стає перешкодою для посадовців, аби нехтувати переліченими законодавчими нормами і чинити перешкоди журналісту.
Як же тоді діяти?
Микола Гринишак радить застосовувати наступний алгоритм дій.
· З’явитися на сесію чи захід міської ради та при фізичному недопуску викликати поліцію або подати заяву до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення за ст. 171 Кримінального кодексу України. Якщо недопуск обґрунтований – наприклад, релокація ради з причин війни чи обмеження присутності з причин карантину, то має бути забезпечена онлайн-трансляція.
· Якщо є рішення міської ради про обмеження перебування ЗМІ на сесіях і тп. – оскаржити таке рішення до адміністративного суду. Бо трапляються рішення про відмову транслювати сесії місцевих рад онлайн начебто з міркувань безпеки, але, оскільки законодавчо це не передбачено, то може бути оскарженим у суді.
· Оскаржити ненадання публічної інформації, дії або бездіяльність розпорядника публічної інформації
Детальний алгоритм оскарження порушеного права на доступ до публічної інформації читайте тут
Публікація офіційних документів: як не припуститись помилок
У журналістській практиці офіційний документ – це те, на що можна стовідсотково покластись та апелювати до нього. Однак, аби не втрапити в халепу, треба врахувати декілька важливих аспектів при роботі з офіційними документами, розповідає медіаюрист Євген Воробйов, апелюючи, зокрема, до випадків зі своєї судової та адвокатської практики.
Хвилинка офіціозу. Ось вам три визначення «офіційних документів», аби було зрозуміло, про що ми будемо вести мову:
1. Під поняттям «офіційні документи» розуміється будь-яка інформація, записана у будь-якій формі, складена або отримана, та яка перебуває у розпорядженні державних органів (Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів)
2. Верховний Суд у справі № 742/2207/17 встановив, що обов’язковою ознакою офіційного документа, як предмета злочину, є належність його до документів, що складаються, видаються чи посвідчуються відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції.
3. Офіційний документ – це документ, що складається і видається службовими особами від імені органів державної влади, підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності, які посвідчують конкретні факти і події, що мають юридичне значення, складений належним чином за формою і має необхідні реквізити.
Так от, якщо журналіст поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, він зобов’язаний робити посилання на таке джерело ( сайт, документ, відео з цитуванням тощо). Так, може не робити, але ж ми маємо на увазі, що так має чинити журналіст, яких хоче, аби йому довіряли.
«Якщо документ було отримано з неофіційного джерела ( «злив інформації» від джерела, «випадково» отримана офіційна угода, текст закону чи наказ), то слід перевірити, чи є такий документ на веб-сайті суб’єкта, надіслати запит, звернення до суб’єкта, який, судячи з документа, міг його скласти. Бо передача такого документу може бути спробою здійснити маніпуляцію руками журналіста, невдалим жартом чи пранком, фальсифікацією чи чорним піаром абощо», – каже Євген Воробйов.
Медіаюрист радить застосовувати формулювання «документ, схожий на…», якщо ви не отримали офіційного підтвердження автентичності документа, однак вирішили таки взяти його в роботу для журналістського матеріалу.
І, про всяк випадок, ознайомтесь зі статтею 173-1 КупАП про «Поширювання неправдивих чуток», аби не нашкодити ні собі, ні вашій аудиторії.
Публікація створена в межах проєкту “Свобода слова під час війни у питаннях і відповідях” за підтримки Freedom House Ukraine. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Freedom House Ukraine.
