Уявіть ситуацію: ви опублікували матеріал, який зачепив інтереси впливового посадовця чи великого бізнесу. Невдовзі на вас чекає судовий позов про захист честі, гідності та ділової репутації. Формально це законне право кожного громадянина чи фірми. Проте мета таких позовів, як правило, далека від пошуку справедливості. Потужним гравцям часто потрібен сам процес: виснажливі роки засідань, шалені витрати на адвокатів та арешти рахунків, аби змусити журналіста чи активіста замовкнути. І навіть якщо він (або вона) переможе в суді, втрачений час, кошти і, зрештою, нерви ніхто не поверне.

Для цього явища у світі вже давно існує чітке визначення: SLAPP. Це англійська абревіатура від «Strategic Lawsuit Against Public Participation», що перекладається як стратегічний позов проти громадської участі. Простими словами, SLAPP – це судове залякування, коли закон використовують як зброю проти свободи слова.

Тривалий час українські журналісти та активісти не мали спеціальних інструментів протидії таким позовам. Проте рух України до Європейського Союзу диктує нові правила, адже захист громадянського суспільства є невід’ємною частиною євроінтеграції. З огляду на це рік тому в Україні розпочалася розробка нормативно-правової бази проти подібних зловживань. При Комітеті Верховної Ради з питань свободи слова запрацювала спеціальна робоча група, яка адаптує європейські анти-SLAPP стандарти, аби створити дієві юридичні запобіжники та захистити право громадян на вільне висловлювання.

До складу робочої групи увійшли правозахисники, науковці та медіаюристи. Зокрема, активну участь у розробці нового закону беруть адвокатки «Платформи прав людини» Ольга Вдовенко та Людмила Опришко. За рік спільної роботи команда підготувала пакет із семи законопроєктів, який зараз наближається до реєстрації у Верховній Раді. Пропонована реформа запроваджує чіткі критерії, які дозволять суддям відрізняти реальний захист репутації від спроб цензури.

Позов як тиск

Інструментом тиску в таких випадках стає формально законний спосіб захисту прав – наприклад, позов про захист честі та гідності. Чинне законодавство зобов’язує суд розглядати будь-яку таку заяву, навіть якщо вона не має реальних правових підстав. І поки триває судовий розгляд справи, відповідач змушений перебувати під значним фінансовим і психологічним пресингом, навіть якщо ймовірність задоволення такого позову вкрай низька.

Механізм цього тиску простий і ефективний, пояснює медіаюристка Людмила Опришко:

«Судові процеси – дорога річ. Чим довше триває справа, тим більше у журналіста чи активіста витрат на адвокатів. І тут виникає так званий “охолоджувальний ефект”: якщо ти знаєш, що за критику можуть подати позов і роками тримати в судах, ти починаєш думати, а чи варто взагалі критикувати. Може, краще нічого не писати? Бо інакше можна витратити купу грошей або весь час ходити по судах замість того, щоб працювати».

Українська практика підтверджує ці слова конкретними кейсами. Перший – це фінансовий тиск, коли сума позовних вимог є явно непропорційною, надмірною, непідйомною для медіа. Людмила Опришко згадує справу журналіста парламентського видання «Голос України», чий матеріал не сподобався одній з нафтових компаній. Це було ще у 2002-2003 роках. Бізнес пред’явив позов на суму майже в пів мільйона гривень. Лише за подачу апеляційної скарги журналісту довелося заплатити близько двох тисяч доларів судового збору в гривневому еквіваленті. Таких грошей він не мав, тому змушений був брати кредит, хоча, ймовірно, чимало його колег у подібній ситуації могли б просто припинити боротьбу.

Другий кейс ілюструє іншу загрозу – виснаження через тривалість судових процедур. Справа видання BIHUS.Info, яка тривала довгих сім років і яка завершилася перемогою журналістів минулого тижня. Позов проти розслідувачів подав колишній перший заступник голови Служби зовнішньої розвідки Сергій Семочко після матеріалу про елітне майно його родини. За ці роки рахунки журналістів арештовували, а сама справа двічі пройшла всі судові інстанції. Врешті, Верховний Суд повністю відмовив позивачу.

Це не заборона захищати репутацію

Принципово важливий момент, на який звертають увагу правники і який часто губиться в дискусіях про SLAPP: анти-SLAPP законодавство не скасовує право на судовий захист. Якщо журналіст навмисно поширив недостовірну інформацію – потерпіла особа має повне право захищатись від таких протиправних посягань. Тому, якщо компанія зазнала реальної репутаційної шкоди або принижено честь і гідність людини через поширення неправдивих фактів, вони мають право ініціювати судовий розгляд і захищати свої законні інтереси в суді. Це право залишається непорушним.

Різниця в тому, що анти-SLAPP механізм дає суду можливість на ранній стадії перевірити: чи є для позову реальні правові підстави, чи має місце зловживання судовим процесом з метою тиску і перешкоджання публічним дебатам. Якщо ознаки зловживання є – суд матиме можливість закрити провадження у справі і не допустити непотрібного та шкідливого навантаження на відповідача та на судову систему загалом. Важливо, що за міжнародними стандартами саме позивач має довести, що його права реально порушені і що процес не є зловживанням.

Від законодавчих визначень до процесуальних змін

За рік роботи Робоча група підготувала пакет із семи законопроєктів. Серед іншого, вони містять визначення ключових понять, яких досі не було в українському законодавстві: що таке громадська участь, хто є громадським учасником і що вважається зловживанням судовими процесами проти громадської участі. Також пакет передбачає зміни до Цивільного та Господарського процесуальних кодексів, оскільки саме вони регулюють судовий розгляд справ, де найчастіше трапляються SLAPP-позови.

Окремі норми пропонується внести до закону про міжнародне приватне право. Це питання особливо актуальне в контексті інтернету, адже позивач може навмисно обрати іноземну юрисдикцію, де немає надійного захисту від SLAPP, отримати там необхідне рішення, а потім вимагати його виконання в Україні. Запропоновані зміни до розділу про виконання рішень іноземних судів мають закрити цю прогалину.

Підготовлені законопроєкти також передбачають право постраждалої сторони на відшкодування матеріальної та моральної шкоди (включно з витратами на адвокатів і експертизу). Крім того, правовий захист поширюватиметься не лише на журналістів, активістів та інших громадських учасників, а й на їхніх близьких осіб у визначених законом випадках. Пропонуються також зміни до закону про судовий збір, які мають покращити можливість апеляційного та касаційного оскарження рішень відповідачами – громадськими учасниками.

Поки одні будують захист, інші його ненавмисно руйнують

Поки робоча група фіналізує анти-SLAPP- законопроекти, проект нового Цивільного кодексу може ненавмисно створити підґрунтя для зловживань. Зокрема, проект кодексу, вводячи нове регулювання права на спростування, на відповідь і на забуття, фактично створює можливість зловживати цими правами. Наприклад, спочатку позивач зможе подати позов про спростування, потім – про право на відповідь, і нарешті – про право на забуття. І все це стосовно один і тих самих фактів. Це дуже зручно для тих, хто хоче придушити суспільні дебати, приглушити критику. Адже вони матимуть можливість пред’явити кілька позовів щодо однієї публікації, програми чи передачі і в такий спосіб тримати відповідача під постійним судовим тиском.

«Якщо закон це дозволятиме, то довести факт зловживання судовими процесами буде практично неможливо – констатує Людмила Опришко. – Це може звести нанівець заходи, спрямовані на протидію SLAPP. Тому над усуненням цієї проблеми необхідно додатково попрацювати».

Пакет анти-SLAPP законопроєктів пройшов експертизу Ради Європи та публічні консультації. Після опрацювання зауважень він має бути зареєстрований у Верховній Раді з розрахунком, що анти-SLAPP норми запрацюють ще цього року. Запровадження такого механізму є прямою вимогою Єврокомісії до країн-кандидатів, а також зобов’язанням України як члена Ради Європи. Тобто це не просто внутрішня реформа – це частина ширшого процесу приведення українського законодавства у відповідність до європейських стандартів захисту свободи слова.

Матеріал підготовлений ГО «Платформа прав людини» в межах реалізації проєкту «Розробка правового механізму запобігання SLAPP-позовам в Україні», що реалізується за фінансування 

Глобального фонду ЮНЕСКО із захисту медіа (Global Media Defence Fund, GMDF). 

Використані позначення та виклад матеріалу в цій публікації не означають висловлення будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни чи території, чи її влади чи щодо розмежування кордонів будь-якої країни чи території. 

Автори несуть відповідальність за вибір і виклад фактів, наведених у цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО та не покладають на Організацію жодних зобов’язань.