Про нюанси захисту справ про честь і гідність за умов, якщо інформація була поширена в соцмережах, а також про відшкодування збитків за такі дії під час онлайн-зустрічі з юристами, організованої ГО «Платформа прав людини», розповів медіаюрист, адвокат Євген Воробйов.
Нема «галочки» – нема відповідача
Якщо ми говоримо про порушення честі і гідності в соцмережах, то це стосується, зазвичай, публікацій у Твіттері, Телеграмі, Фейсбуку. Через специфіку контенту Тік-Ток, Інстаграм та інші, менш поширені, соцмережі в Україні, дуже нечасто можуть публікувати щось, за що можуть притягати до суду у дифамаційних справах.
Але від самої природи соцмереж і починається основний виклик, який стосується справ про дифамацію у судах.
«Випадки про притягнення до відповідальності за публікації в соцмережах у справах про захист честі і гідності – найскладніші. Бо у п. 12 роз’яснень Постанови №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» , викладено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Тому в соцмережах треба встановити і автора інформації. А людина може заявити в суді, що це не його сторінка і інформацію він не поширював. Якщо акаунт не верифікований, тобто не має «синьої галочки», що актуально для Фейсбука, Твіттера та Телеграму, то довести щось протилежне складно», – пояснює Євген Воробйов.
Навіщо доводити? Щоб були УСІ відповідачі. Бо пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. І судова практика доводить, що суд стає на сторону відповідача у випадку, якщо нема незаперечних підтверджень, що це його сторінка в соцмережі, отже, нема всіх відповідачів і позов відхиляють.
Аналогічний правовий висновок висловив і Верховний Суд у постанові від 14.12.2023 про справу № 454/2743/19, а також в постановах від 28.02.2018 у справі №347/1525/14-ц, від 13.02.2019 у справі №687/1125/16-ц, від 09.10.2019 у справі №183/175/16, від 13.03.2018 у справі № 910/2853/17 та інших.
А от власник веб-сайту, в тому числі і соцмереж, також має дбати про відсутність підстав для позову. Мабуть, тому глобальні соцмережі так ретельно дбають про дотримання правил користування сайтом користувачами, доходячи у цьому часом до моментів, подібних на цензурування.
Але нагадаємо, що українське законодавство каже таке: «Відповідно до ст.1 Закону України «Про авторське право та суміжні права» власник веб-сайту – особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу».
Відшкодування збитків за дифамацію
Якщо все ж вдалось знайти усіх відповідачів за інформацію, поширену в соцмережах, то позивач може вимагати відшкодування збитків. В цій сфері збитками буде найчастіше моральна шкода, про що зазначено в Цивільному кодексі ( ст. 23). Відшкодовувати моральну шкоду, за наявності встановленої вини, має той, хто її завдав – рішеннями, діями чи бездіяльністю ( і навіть дописом у Фейсбуці).
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. І компенсується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
В п. 11 Пленуму ВС України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодуванню моральної шкоди» зазначено, що критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Бо інакше журналістам, критикам, мистецтвознавцям та представникам деяких творчих інтелектуальних професій нічого було би робити.
Однак, якщо при цьому допускаються образа чи порушення інших захищених законом прав особи (розголошення без її згоди конфіденційної інформації, втручання в приватне життя тощо), то це може тягти за собою відшкодування моральної шкоди.
Важливо врахувати, що «особи про виконанні», тобто чиновники та представники влади, відповідно до ч. 2 ст. 31 Закону України «Про інформацію», позиваючись у справах про захист честі, гідності та ділової репутації, вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.
А чи було завдано моральної шкоди?
Як же визначити, чи було завдано моральної шкоди і чи має відповідач її відшкодовувати? На допомогу тут приходить судова практика.
Відповідно до Пленуму ВС України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодуванню моральної шкоди» зокрема в п. 5 зазначається, що:
“Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:
– наявність такої шкоди,
– протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з’ясувати:
- чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру,
- за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні,
- в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду,
- з чого він при цьому виходить,
- а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору».
Доказами у таких справах про наявність моральної шкоди можуть стати наступні документи:
- висновок експертного психологічного дослідження, у якому з’ясовується розмір моральних страждань,
- довідки з лікарень про погіршення здоров’я після публікації (наприклад, інфаркт, порушення сну, нервові зриви тощо),
- документи, що підтверджують звільнення з роботи, що може теж бути моральним стражданням для особи,
І до цих документів також варто додавати калькуляцію щодо розміру компенсації моральної шкоди, наприклад, дані про вартість лікування, втрати від звільнення тощо.
Цей перелік є невичерпним і береться до уваги судом у сукупності всіх отриманих фактів та обставин.
Публікація створена в межах проєкту “Свобода слова під час війни у питаннях і відповідях” за підтримки Freedom House Ukraine. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Freedom House Ukraine.
