Спільно з Ініціативою правового захисту медіа Media Defence «Платформа прав людини» виступала у справі «Седлецька проти України» як третя сторона і надалі продовжує її супроводжувати, слідкуючи за належним виконанням ухваленого ЄСПЛ рішення.
Нещодавно ППЛ подала до Департаменту з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини Генерального Директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи письмові зауваження щодо виконання рішення у цій справі.
Варто нагадати, що справа «Седлецька проти України» стосується втручання у право на захист джерел інформації журналістки, відомої розслідуваннями корупційних схем українських політиків і чиновників, авторки і ведучої проєкту української служби «Радіо Свобода» «Схеми: корупція в деталях» Наталки Седлецької. Зокрема через те, що національний суд надав Генпрокуратурі дозвіл на доступ до вхідних і вихідних дзвінків з її мобільного телефону та даних про її геолокацію за 16 місяців, що, зрештою, призвело до встановлення порушення ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З чого все почалося
В листопаді 2017-го в інтернеті з’явилася стаття з доданим до неї аудіозаписом про проведення влітку того ж року закритої зустрічі голови НАБУ з представниками ЗМІ, під час якої начебто той розголосив конфіденційну інформацію, зібрану у одному з кримінальних проваджень. Генеральна прокуратура України відкрила кримінальне провадження щодо очільника НАБУ. Також ГПУ зробила висновок, що один з голосів на аудіозаписі нібито належав Н. Седлецькій, і викликала її на допит. Під час допиту Наталка зауважила, що її не можна допитувати як свідка, якщо це призведе до розголошення її журналістських джерел інформації.
Майже за рік, у серпні 2018-го, Печерський районний суд міста Києва дозволив Генпрокуратурі отримати інформацію про вхідні та вихідні дзвінки та інші повідомлення з телефону Седлецької та відомості про її геолокацію у період з липня 2016 року по листопад 2017 року, про що журналістка дізналася випадково. Вона та її захисники подали апеляційну скаргу і просили про скасування ухвали райсуду. Апеляційний суд міста Києва заяву позивачки задовольнив частково, залишивши чинним дозвіл на доступ до відомостей про її геолокацію (дати та час місцезнаходження її мобільного телефону).
До Європейського суду – по двох статтях
Наступне звернення Седлецької було вже до Європейського суду з прав людини. ЄСПЛ наказав Уряду України утриматися від доступу до будь-яких відомостей стосовно журналістки. Пізніше Генпрокуратура повідомила Уповноваженого у справах Європейського суду, що з огляду на накладені вимоги вона начебто не здійснювала жодних дій, санкціонованих ухвалами національних судів у справі заявниці.
Седлецька також скаржилася Європейському суду на відсутність ефективних засобів правового захисту щодо її скарг. У рішенні від 1 квітня 2021 року ЄСПЛ висловив свою занепокоєність тим, що ухвала українського суду не передбачала процесуальних гарантій захисту. Якби журналістка випадково не дізналася про цю ухвалу, вона не змогла б скористатися жодною наявною у національному законодавстві процесуальною гарантією для захисту своїх прав.
Крім того, Європейський суд зробив висновок, що наведені національними судами підстави для втручання у права заявниці були недостатніми, аби воно було пропорційним і відповідало нагальній суспільній потребі. Зокрема, дозвіл суду передбачав збір великої кількості даних в той час, як робота заявниці як журналістки була зосереджена на розслідуванні випадків корупції серед високопосадових осіб, а зібрана інформація могла стати доступною широкому колу працівників ГПУ та бути використана не за призначенням. Відтак ЄСПЛ констатував порушення статті 10 Конвенції.
Комітет Міністрів Ради Європи кваліфікував справу «Седлецька проти України» як провідну, і зараз вона перебуває під стандартним наглядом.
А що Уряд України?
28 лютого 2024 року Уряд України просив Комітет міністрів Ради Європи закрити нагляд за виконанням рішення ЄСПЛ у справі «Седлецька проти України». Аргументував це тим, що в українському законодавстві відбулися зміни, які тепер гарантують захист журналістських джерел. І взагалі інформацію про дзвінки та геолокацію мобільного телефону журналістки ГПУ нібито так і не отримала.
«Платформа прав людини» з цими твердженнями не погоджується. На думку правозахисників, закривати нагляд зарано. По-перше, Уряд України має довести, що правоохоронні органи не володіють інформацією з телефону Седлецької, яку національні суди дозволили збирати за більш ніж півторарічний період. А по-друге, зауважують юристи, істотних змін, які би вирішили проблему порушення права журналістів на таємницю джерел інформації, не зазнали ні українське законодавство, ні відповідна судова практика.
