В Україні фіксується тенденція, коли суди у своїх рішеннях прирівнюють особисті сторінки користувачів у соціальних мережах до медіа (або, за старою термінологією, до засобів масової інформації). Цю практику помітили експерти «Платформи прав людини» під час моніторингу дотримання цифрових прав.
Особливо критичною ця тенденція є в кримінальних провадженнях, де використання медіа для вчинення кримінального правопорушення є кваліфікуючою обставиною, тобто обставиною, яка обтяжує покарання. Зокрема, йдеться про справи за статтями 109, 258-2, 436-1 та 436-2 Кримінального кодексу України.
У таких справах суди вважають загальнодоступні сторінки користувачів у соціальних мережах, зокрема, у Facebook, YouTube та інших, засобами масової інформації. І лише тому, що вони дозволяють поширювати інформацію необмеженому колу осіб, а спосіб такого поширення розрахований на масове сприйняття інформації. Такий підхід підтримує і Верховний Суд.
У подібних випадках основним критерієм для суддів виступає принцип доступності інформації необмеженому колу осіб. Однак правозахисники з цим не погоджуються: на їхнє переконання, однієї лише доступності контенту для широкого загалу недостатньо для визнання особистої сторінки у соціальних медіа засобом масової інформації (медіа).
Про цю правову позицію та ризики, які вона створює, медіаюристка ППЛ Людмила Опришко розповіла під час XVI Всеукраїнського круглого столу. Захід, присвячений питанням правозастосовчої практики та виконанню судових рішень в умовах воєнного стану, відбувся 30 квітня за участі представників Верховного Суду, органів державної влади та фахової юридичної спільноти.
Людмила Опришко наголосила на необхідності чіткого розмежування приватного спілкування в мережі та діяльності медіа. Вона звернула увагу на те, що критерій доступності інформації для широкого кола осіб не може бути єдиним для визнання статусу медіа. Необхідно перевіряти також наявність редакційного контролю, періодичність або регулярність виходу у світ, здійснення діяльності на професійній основі та цілу низку інших критеріїв.
Крім того, чинний Кримінальний кодекс України досі містить застарілу термінологію, яка не відповідає сучасному рівню розвитку цифрових технологій.
«Ми спостерігаємо, що у кримінальних справах суд нерідко застосовує надзвичайно широкий підхід до тлумачення поняття “засіб масової інформації”. Фактично воно стало автономним, бо не узгоджується з медійним законодавством. Цю суперечність необхідно виправляти. Потрібно також осучаснити термінологію Кримінального кодексу, а також належним чином врахувати в ньому роль соціальних мереж у сучасному світі. Це необхідно для забезпечення точності юридичної кваліфікації та справедливості судових рішень», – зауважила Людмила Опришко під час виступу.
«Платформа прав людини» продовжує досліджувати стан дотримання цифрових прав в Україні і надалі буде висвітлювати як позитивні, так і негативні тенденції у цій сфері. Моніторинг ППЛ виконує у межах проєкту «Посилення захисту цифрових прав в Україні».
Матеріал підготовлений Платформою прав людини (ППЛ) у співпраці з Центром прав людини ZMINA за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ППЛ і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
