Про що подбати перед виходом матеріалу, аби не отримати судовий позов? Як довго зберігати документальні докази щодо публікацій? Як зберегти баланс між свободою слова і бажанням сказати про важливе? Про це усе і не тільки під час онлайн-зустрічі, організованої ГО “Платформа прав людини”, розповідала адвокатка, медіаюристка Людмила Опришко. 

Про що подбати перед публікацією

Людмила Опришко пропонує скористатись наступним алгоритмом дій, аби не отримати позову після гострої публікації:

1. Збір доказів, аналіз надійності їхніх джерел.
2. Аналіз зібраних доказів, їх надійне зберігання (!!!)
3. Визначення предмету суспільного інтересу.  
4. Перевірка зібраних фактів. Важливо: за можливості перевірити інформацію, звернувшись до офіційних джерел. Фактчекінг – найкращий превентивний захід!
5. Дотримання етичних стандартів журналістики.
6. Допублікаційна (доефірна) юридична експертиза.

«Якщо говорити про превентивні заходи, то, перш за все, ми повинні сказати про необхідний збір доказів, їх аналіз. Дуже важливо звертати увагу на надійність джерел ( як офіційних, так і неофіційних), особливо в наш бурхливий час, коли дуже багато дезінформації. Однак, коли ви маєте інформацію з офіційних джерел, ви можете не переживати і сміло викладені в ній факти подавати. 

При цьому варто дати посилання на офіційне джерело і бути спокійним, адже стаття 302 Цивільного кодексу України («…Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов’язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування») визначає, що журналіст, який отримав інформацію з офіційного джерела, не зобов’язаний перевіряти її достовірність і не несе відповідальності за інформацію, отриману з такого джерела.

Якщо ж джерело не офіційне, тобто свідки подій, якісь приватні особи, то варто пам’ятати про фактор людського сприйняття, який в наслідку дає те, що інформація може бути не зовсім коректна, трактована специфічна тощо.  Тож варто таку інформацію перевіряти, а в ідеалі комбінувати використання офіційної та неофіційної інформації», – каже Людмила Опришко. 

Після зібраних доказів варто провести їхній аналіз та фактчекінг, зважити значимість суспільного інтересу до мети, баланс між правом на приватність, захистом національної безпеки і суспільним інтересом та свободою слова.

«Кожен журналіст, який працює над матеріалами, до випуску матеріалу, повинен сам для себе зрозуміти і сформулювати, в чому конкретний суспільний інтерес. Там, де є суспільний інтерес, там можливостей для свободи слова більше. І не забуваємо про етичні стандарти. І це «альфа» і «омега» журналістики, тому журналісту варто не нехтувати цими стандартами. До слова, у нас є окрема правова норма (п. 1 ч. 2 ст. 11-1 ЗУ Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналіста), яка говорить про те, що якщо журналіст діє добросовісно і здійснює перевірку матеріалу, але він помилився, що також буває, він все одно звільняється від відповідальності за відшкодування моральної шкоди. Зрештою, етичні стандарти не можна ігнорувати з точки зору поваги до професії», – каже Людмила Опришко.

Медіаюристка радить не нехтувати допублікаційною експертизою потенційно резонансних матеріалів, особливо з огляду на те, що зараз є багато громадських організацій, які надають допомогу журналістам. До слова, ГО «Платформа прав людини» також може надати журналістам безкоштовну юридичну допомогу в цьому аспекті.

«Допублікаційна експертиза – це не цензура. Тобто ми, юристи, ніколи не забороняємо, наприклад, публікацію тих чи інших матеріалів. Це виявлення ризиків, слабких місць. Якщо ми їх бачимо, виявляємо, ще до появи матеріалу, ми можемо подумати, як ці слабкі місця перекрити, які докази додатково зібрати, над чим ще попрацювати. Можливо, десь змінити формулювання, не змінюючи суті не відхиляючись від тих питань, які є питаннями суспільного інтересу», – додає Людмила Опришко.

Позовна давність: скільки зберігати докази

У випадку гострих публікацій журналісту варто не просто збирати докази, а надійно їх зберігати. Так, надійно, бо ніхто не скасовував хакерських атак, зламів пошти та викрадення  і пошкодження техніки журналістів. Таких випадків траплялось чимало.

Однак зазвичай журналіст просто сам після виходу публікації і якщо одразу не почалось бурхливого скандалу, просто стирає диктофонний запис з свідченнями, аби «не займали місце».

Стаття 258 Цивільного кодексу України визначає строки позовної давності. Позовна давність – це строк, протягом якого особа може звернутись в суд і захищати ті права, які вона вважає порушенням

«Коли мова йде про вимоги про спростування, то такий строк – це один рік. Отже, вже не менше року треба зберігати матеріали після виходу статті, публікації сюжету «у світ». Але рік – це дуже мінімальний строк. Буває так, що особа каже: «я не дізналась в той самий день, коли публікація чи стаття вийшла, а лиш через місяць, через два мені показали». Тож можуть поставати питання про поновлення строку. Отже, коли мова йде про спростування інформації, то я би сказала, що років півтора треба матеріали зберігати по чутливих публікаціях», – каже Людмила Опришко.

Відповідальність за передрук: чи можливо і як запобігти

«Законодавство України говорить про те, що, якщо про особу поширено недостовірну інформацію, або інформацію, яка не відповідає дійсності, то така особа може вимагати або право на відповідь, або право на спростування. Одразу хочу звернути увагу, що право на відповідь чи спростування не вважаються відповідальністю. Це просто компенсація, спосіб поновлення прав, коли через канал, який поширив неправдиву інформацію, всім треба повідомити, що ця інформація була недостовірна», – каже Людмила Опришко.

Це все визначає стаття 43 закону «Про медіа», яка визначає, що «Особа, яка вважає, що суб’єктом у сфері аудіовізуальних, друкованих або онлайн-медіа щодо неї було поширено відомості, які не відповідають дійсності (викладені неповно чи неточно) та принижують її честь, гідність чи ділову репутацію, має право вимагати спростування недостовірної інформації або реалізації права на відповідь».

А от коли ми говоримо про звільнення від відповідальності, то застосовується стаття 117 цього ж закону. Вона визначає, що 

«Суб’єкти у сфері медіа та їх працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, забороненої цим Законом, а також інформації, що не відповідає дійсності, порушує права і законні інтереси особи, якщо ця інформація: 

1) є дослівним або у переказі без спотворення суті відтворенням матеріалів, опублікованих іншим зареєстрованим медіа, або точним за змістом відтворенням оригінальних матеріалів іноземного медіа з посиланням на них; 

2) була отримана у відповідь на запит на інформацію, поданий відповідно до Закону України “Про доступ до публічної інформації”, або у відповідь на звернення, подане відповідно до Закону України “Про звернення громадян”; 

3) містилася в офіційних повідомленнях або одержана від державних органів, органів місцевого самоврядування (в тому числі іноземних) у письмовій формі, в тому числі була оприлюднена на їхніх веб-сайтах та сторінках на платформах спільного доступу до інформації».

«Тобто, якщо ви хочете, щоб мати підставу для звільнення від відповідальності, треба перевіряти, чи те медіа, на яке ви хочете послатися і з якого ви хочете здійснити передрук, чи це медіа є зареєстрованим. Якщо мова йде про телерадіоорганізації, то треба перевіряти, чи є ліцензія. Як правило, в ефір у нас без ліцензії ніхто не виходить. Тому, якщо це буде посилання на телебачення, на радіо, і ви зробите посилання в це джерело, то є підстава для звільнення відповідальності. Врахуйте і те, що в час воєнного стану друковані ЗМІ також мають бути зареєстрованими і нести відповідальність. А от для онлайн-медіа реєстрація не є обов’язковою, тому дбайте про ці речі. І обов’язково робіть посилання на джерело», – радить Людмила Опришко.

Юристка нагадує ще декілька підстав для звільнення від відповідальності. Перша – це отримання відповіді на запит. Якщо ви подали запит на доступ до публічної інформації, отримали у відповідь відповідь на цей запит і опублікували цю інформацію з відповіді, – це підстава для звільнення відповідальності. Офіційне джерело в такому випадку буде поширювачем, а ЗМІ, журналіст відповідальності матеріальної і моральної нести не буде.

Аналогічна ситуація, якщо поширювати офіційне повідомлення від органів державної влади.

Баланс між захистом свободи слова та національної безпеки: як знайти 

Пошук балансу між свободою слова та нацбезпекою стає однією з головних підстав для «головного болю» журналіста, якищо той хоче і не нашкодити, і написати справді гострий і суспільно важливий матеріал. 

Людмила Опришко радить при пошуку критерїі для такого балансу звернутись до практики Європейського Суду з прав людини. Аналіз цієї практики дозволяє виділити наступні основні критерії, які застосовуються для встановлення балансу між правом на свободу вираження поглядів та інтересами національної безпеки, територіальної цілісності та громадської безпеки:

1) характер висловлювання. Зокрема враховується, чи поширювались заклики до насильства, чи використовується «мова ворожнечі», чи здійснюється підтримка ідей тероризму, чи виправдовуються насильство, тортури, смертні страти тощо  ;

2) контекст, в якому висловлювання було зроблено (необхідно аналізувати всю публікацію в цілому, не вириваючи слова чи фрази із контексту );

3) контекст, в якому відбулось втручання (наявність суспільної напруги, заворушень, існування збройного конфлікту тощо );

4) існування реальної або потенційної шкоди від висловлювання ;

5) впливовість особи, яка зробила висловлювання ;

6) засіб поширення інформації та вплив на аудиторію ;

7)  характер покарання та його тяжкість .

Крім того, у своїх рішеннях ЄСПЛ звертає увагу на те, що концепції «національної безпеки» і «громадського порядку», як підстави для обмеження свободи вираження, повинні тлумачитись вузько. 

Якщо ж в цих критеріях журналісти не знайшли для себе відповіді, то про баланс між правом на свободу слова та захистом національної безпеки детальніше можна прочитати в наступних джерелах:

1. Свобода слова в умовах збройного конфлікту (огляд практики ЄСПЛ) 
2. Свобода вираження поглядів. Міжнародні стандарти, практика Європейського суду з прав людини і національне законодавство України в умовах воєнного стану 

Публікація створена в межах проєкту “Свобода слова під час війни у питаннях і відповідях” за підтримки Freedom House Ukraine. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Freedom House Ukraine.