Захист свободи слова під час війни та виклики, з якими стикаються медіаадвокати в Україні

19 грудня в Україні – День адвокатури. Це професійне свято тих, хто звик працювати з людськими історіями, ризиками та відповідальністю. В умовах повномасштабної війни ця робота стала складнішою та гострішою – зокрема тоді, коли йдеться про захист свободи слова.

До Дня адвокатури громадська організація «Платформа прав людини» зібрала досвід своїх медіаюристів і медіаюристок – адвокатів і адвокаток, які працюють із журналістами та редакціями, супроводжують судові процеси, реагують на тиск, дезінформаційні кампанії та системні збої у правозастосуванні. Це погляд зсередини на виклики, з якими сьогодні стикаються захисники медіа в Україні.

Стандарти свободи слова та судова практика

Стандарти свободи слова, закріплені в практиці Верховного Суду та ЄСПЛ, часто не працюють у судах першої й апеляційної інстанцій. На цю системну проблему звертає увагу адвокат Євген Воробйов.

За його словами, кількість позовів про спростування інформації – зокрема з ознаками SLAPP – зростає, а суди перших інстанцій часто стають на бік позивачів. Типові помилки: ігнорування контексту, нерозмежування фактів та оціночних суджень, відсутність аналізу суспільного інтересу та статусу публічної особи.

У низці справ, які супроводжували медіаюристи ППЛ, Верховний Суд був змушений повторно пояснювати базові речі: що висловлювання не можна виривати з контексту, що критика публічних осіб має ширші межі допустимості, а оцінка журналістського матеріалу має бути комплексною. Водночас, поки касаційна інстанція виправляє помилки, медіа платять ціну  фінансову, репутаційну та психологічну.

Окремий виклик – суперечливі позиції навіть на рівні Верховного Суду, зокрема щодо згадування імен підозрюваних осіб у матеріалах медіа. Це створює правову невизначеність і змушує адвокатів фактично «вчити суд» стандартам свободи слова в кожному окремому процесі.

Війна як фактор виснаження

Адвокат Роман Васильняк говорить про ще один вимір викликів – людський і часовий. Повномасштабне вторгнення суттєво змінило медіасередовище: зменшилася кількість журналістів і медіаюристів, багато хто пішли до лав ЗСУ. Серед них – журналісти, з якими адвокати працювали роками.

Активні бойові дії вплинули й на самі судові процеси. Розгляд справ затягується через повітряні тривоги, обстріли, відключення електроенергії, кадрові зміни в судах, окупацію територій. Водночас саме після резонансних журналістських розслідувань найчастіше з’являються позови, ініційовані політиками, чиновниками чи впливовими бізнес-групами.

За спостереженнями адвоката, позови дедалі частіше використовуються як інструмент тиску. А мобілізація журналістів або адвокатів після публікацій стає ще одним чутливим фактором, який неможливо ігнорувати.

Безпека як універсальне виправдання

Медіаюристка Ольга Вдовенко виокремлює одну з найгостріших проблем останніх років – обмеження доступу до публічної інформації. В умовах воєнного стану відмови журналістам або затягування з відповідями часто пояснюють міркуваннями безпеки, не застосовуючи належним чином трискладовий тест.

Такі практики ускладнюють роботу журналістів і зменшують ефективність правового захисту права на інформацію. Додатковий виклик – поширення недостовірної інформації через онлайн-ресурси з невстановленими власниками та відсутньою редакційною відповідальністю. У таких випадках навіть спростування або встановлення відповідача стає складним юридичним завданням.

Показовою є справа журналістки Олени Мудрої, щодо якої неправдива інформація масово поширюється на анонімних онлайн-платформах, істотно впливаючи на її професійну діяльність. Через систематичні онлайн-атаки, поширення звинувачень у державній зраді та погрози безпеці журналістка звернулася до поліції. Було відкрито кримінальне провадження за статтями про перешкоджання журналістській діяльності та порушення приватного життя. Адвокати ППЛ надають Олені Мудрій юридичну допомогу.

Анонімні атаки та дезінформаційні кампанії

Власне, про захист журналістів і медіа від скоординованих дезінформаційних кампаній, які здійснюються через анонімні вебресурси, говорить адвокатка Людмила Опришко. Під час таких інформаційних атак масово поширюються неправдиві відомості про ті чи інші видання чи їхніх працівників для того, щоб підірвати довіру до них та результатів їхньої роботи. Адвокат, який береться за такі справи, повинен зібрати численні докази зазначених правопорушень і знайти способи ідентифікувати інформаційних «кілерів», говорить медіаюристка. Це дуже трудомістка робота, а значить і дороговартісна, що не кожен може собі дозволити. І це ще й робота із повною невизначеністю стосовно результату. Втім, адвокати мережі ППЛ беруться навіть за такі складні справи.

У День адвокатури ці історії розповідають більше, ніж про професію. Вони доводять, що за кожним журналістським матеріалом, який вистояв під тиском, стоїть складна і часто непомітна робота людей, які продовжують захищати право суспільства знати. Особливо в часи війни.